Хотин із старовинною фортецею, що височить серед скель над плесом Дністра, належить до тих українських міст, які набули значення символів національної слави.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї.
Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами, дерев'яна фортеця, її незначні рештки виявлені під час археологічних розкопок. Поряд з дерев'яною фортецею й одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території розкопані напівземлянки з печами-кам'янками, які датуються ІХ – Х ст., а на глибині 1,2 -1,4 метра виявлено культурний шар VII – VIII ст. Ці матеріали свідчать про існування Хотина як слов'янського поселення вже у VIII ст. З того часу життя на його території не припинялось.
В Х – ХІ ст. Хотин входив до складу Київської Русі. У розвитку древнього Хотина велику роль відіграла торгівля. Його укріплення охороняли велику переправу на Дністрі та стримували грабіжницькі набіги завойовників. У XII – XIII ст., коли Хотин входив до складу Галицько-Волинської держави, його розвиток був тісно пов'язаний з торговим шляхом, що проходив по Дністру.
У 40-х – 50-х роках ХІІІ ст. на місці укріплень первинної невеликої дерев'яної фортеці східних слов'ян була змурована перша кам'яна фортеця. Вона була невеликою, містилась на мисі стрілки, там, де тепер стоїть північна башта з півночі, а з півдня сягала стін комендантського палацу. Ймовірно ця фортеця мала усього дві башти, Північну та Південну (В'їзну).
"Град на Днестре реце Хотень", як говориться в одному з древніх літописів, неодноразово ставав ареною запеклих битв. Він стояв на стику кордонів кількох держав і мав велике стратегічне й адміністративне значення.
З включенням у другій половині ХІV ст. Нижнього Подністров'я до складу Молдавського князівства Хотин набуває важливої військово-політичної ваги як торговельний і митний пункт на північному кордоні Молдавії. Широке застосування артилерії, яке почалося із середини XV ст., спонукало молдавського господаря Штефана ІІІ чел Маре (Великого) (1457-1504 рр.) активно зміцнювати стратегічну оборонну систему князівства, що складалася з 9 фортець, куди увійшла і Хотинська.
У 60-х – на початку 70-х років XV ст. Хотинський замок капітально перебудовується і розширяється у південному напрямку більш ніж удвічі, до розмірів приблизно 110 х 55 м (зараз – це від Північної до Південно-західної вежі включно). Як захист від гарматного вогню повстали товсті (до 5 м) і високі (до 40 м) мури та башти. Їх прикрасили орнаментом із червоної цегли – рядами зображень «вавілону» (вірогідно, символу зодчої мудрості) та «голгофи» (скелі, де був розп'ятий Христос – однієї з головних християнських святинь). Декоровані у такий спосіб стіни набували додаткової міцності, захищені ще й силою православної віри. Штефан ІІІ, крім видатних військово-політичних якостей, уславився серед сучасників і як людина дуже набожна, яка шанувала предків і збудувала багато монастирів та церков. Хотинській фортеці молдавський господар надавав великого значення як важливому оборонному форпосту на стратегічному напрямку, тому не дивним видається використання християнських елементів в її оздобленні.
Неушкодженою цитадель простояла до кінця XVII ст., переживши буремні роки, коли Хотин не раз опинився у центрі європейських військово-політичних подій і під його мурами ставали таборами польські, козацькі, турецькі загони, а в стінах розміщувалися залоги різних держав.
У вересні 1621 року під Хотином відбулось одне з наймасштабніших воєнних зіткнень у Європі – Хотинська війна. У розгромі армії турецького султана Османа ІІ спільно з польськими і литовськими силами взяло участь військо запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Уряд Османської імперії у 1675 р. видав наказ господарю Молдавії щодо знесення замків у Нямці, Сучаві і Хотині. Але виконувався наказ неохоче і не вельми ретельно. У Хотинському замку було зруйновано лише південний мур з двома вежами, більшу частину південно-західної башти, зроблено проломи у західній і північно-західній частинах муру, що унеможливило використання цитаделі для військових потреб.
Замок простояв у непридатному для оборони стані до початку ХVІІІ ст. Але після російських походів у Молдавію 1709 і 1711 рр. Оттоманська Порта вирішує посилити тут турецьку воєнну присутність, задля чого створює свій військово-адміністративний осередок (райю або нахіє) з центром у Хотині.
Одночасно з реконструкцією цитаделі турками велося зведення більш потужних укріплень – Нової фортеці. До 1718 р. Навколо Замку постала нова нерегулярна полігональна фортеця розмірами 250 х 1200 м з 4 укріпленими брамами і 6 артилерійськими бастіонами, забезпеченими земляними амбразурами і туровими мерлонами з вербових прутів. Куртина висотою 9-12 м, оточена з боку поля 24-метровим сухим ескарповим ровом, призначалася для рушнично-артилерійського вогню, а на контрескарпі висотою в 6-8 м проходила простора палісадована прикрита дорога, де могли встановлюватися легкі гармати на маневрових лафетах. На найбільш небезпечних ділянках було закладено 17 підземних мінних галерей.
Хоча фортифікаційний комплекс Нової фортеці був створений за європейським зразком, в оздобленні окремих споруд використовувалися елементи традиційного османського зодчества, а також знаки, пов'язані з військовою символікою. Останніх найбільше на в'їзних брамах – центральній Константинопольській (Бендерській) з півдня, західній Тимішоарській (Ясській), північно-східній Водяній (Подільській) та південно-східній Потайній (Кам'янецькій). У внутрішньому просторі новозбудованої фортеці розмістилися житлові, військові, господарські та культові споруди. Тепер оборонний комплекс міг вмістити багатотисячний гарнізон з провіантом і боєприпасами у мирний час. Протягом XVIІI ст. фортеця жодного разу не була взята штурмом, хоча тричі капітулювала – у 1739 р., 1769 р. та 1788 р. Турецька влада, яка повернулась у 1793 р., протрималася лише до нової турецько-російської війни 1806 р., вже на початку якої царська армія зайняла Хотинську фортецю і утримувала її до підписання Бухарестського мирного договору 28 травня 1812 р. За його умовами Дністро-Прутське межиріччя, з Хотинщиною включно, увійшло до складу Російської імперії.
Після поразки Росії у Кримській війні (1856 р.) статус Хотинської фортеці як воєнного об'єкту був скасований, вона передається у цивільне відомство. Цитадель, а разом з нею і Нова фортеця поступово приходять у занепад. Руйнація поглиблюється бойовими діями двох світових воєн – на початку липня 1941 р. відступаючі частини Червоної армії підірвали мінарет, від якого залишився лише цоколь зі сходами.
У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкитери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робінгуда", «Ясса»,«Тарас Бульба».
Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, його глибокі історичні корені в 2000 році, постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця".

Не випадково скелястий мис над Дністром наші предки називали "Хотінь". Назва міста походить від дієслова "хотіти", оскільки мис був бажаним та наційним місцем для давніх поселенців.
З метою захисту від завойовників була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних местників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького (Байди), Петра Дорошенка.

Дендрологічний парк "Софіївка" в Умані (Черкаська область) – одне з найкрасивіших місць в Україні. Численні ставки, фонтани, водоспади, скульптури, екзотичні дерева, тихі алеї… Дружина графа Потоцького, Софія, гостювала у графині Гелени Радзивілл, де її до глибини душі зачарував парк "Аркадія", створений у маєтку Радзивіллів. Вражена красою парку, а особливо безліччю екзотичних рослин, Софія у захваті розповіла про це в листі до Станіслава Потоцького. І він створив для неї райський куточок на диких землях на окраїні Умані. Автором топографічного й архітектурного проекту й керівником будівництва було призначено польського військового інженера Людвіга Метцеля. Це був один з найталановитіших людей свого часу, що все життя займався військовою інженерією. Але Софіївка – найзнаменитіший його витвір. На його могилі у Варшаві написані слова "Тут спочиває прах будівничого Софіївки". Безпосереднє ж втілення проекту в життя лягло на плечі простих уманських майстрів. Місцевість, незважаючи на свою "дикість", була дуже придатною для створення романтичного місця відпочинку: вона буяла ярами, кристальними джерелами, скупченнями кам'яних брил. Поруч протікала річечка Багно, що одержала незабаром більш "шляхетну" назву Кам'янка. З 1796 по 1802 рік йшли роботи зі створення парку: копали ставки й підземну річку, споруджували водоспади й фонтани, прокладали алеї, переносили кам'яні брили, зводили архітектурні споруди. Також у парку були висаджені екзотичні рослини з усього світу. Так сталося, що все заплановане не вдалося реалізувати, тому що граф Потоцький раптом помер 14 березня 1805 року. Але те, що було створено кріпаками Уманщини під керівництвом Метцеля, одержало визнання як шедевр садово-паркового мистецтва. Після смерті Станіслава Потоцького управління маєтком перейшло до рук його старшого сина Юрія Фелікса. У Петербургу він оформив передачу своїй мачусі Софії права розпоряджатися частиною маєтку, яка належала їй і її дітям. Після смерті Софії Потоцької 12 листопада 1822 року парк перейшов до її сина Олександра. Олександр уже встиг до того побувати на Кавказі й одержати звання полковника. Він жив у Тульчині, Одесі, Умані. Софіївка була при ньому в чудовому стані. З 1919 року парк стали називати Садом III Інтернаціоналу, а у 1929 році парк був оголошений державним заповідником. Особливої уваги заслуговують гідротехнічні спорудження. Метцель, як військовий інженер, дуже серйозно поставився до розробки цієї частини парку. Тому в парку дуже багато різних водойм, водоспадів і фонтанів. Це знаменитий фонтан "Змія", підземна ріка Ахеронт. У верхній частині парку найбільша увага відвідувачів прикута до великого водоймища з островом у центрі. Це Верхній став, або як його назвав поет С. Трембецький – Чаруюче море. Важко уявити, яких титанічних зусиль було докладено задля того, щоб дика місцевість перетворилася в казковий парк.

Неповторного шарму заповіднику надає суворий Кам'янець-Подільський замок, що вже сотні років височіє на скелястому мисі між двома берегами річки Смотрич. За деякими історичними даними, фортеця існувала вже у 10–13 столітті. Спочатку це була староруська дерев'яна оборонна споруда. У 15 столітті Кам'янець-Подільський був захоплений польською шляхтою і стає важливим оборонним пунктом Речі Посполитої. А дерев'яну фортецю замінили на кам'яну. Могутність укріплень Кам'янця-Подільського вражала мандрівників. А її обороноздатність та вдале місце розташування приваблювало турецьких загарбників, литовських князів і польську шляхту. У всі часи Кам'янець-Подільська фортеця була неприступною твердинею. Кажуть, що у 1621 році, коли хан Осман з військом підійшов до міста, його вразили міцні стіни і башти фортеці. Він спитав у своїх підданих, хто збудував це диво. Ті йому відповіли: «Аллах». Тоді Осман вигукнув: «Нехай Аллах і бере її», – і відступив. За всю свою історію місто-фортеця було захоплене двічі. У 1393 році фортецю захопив литовський князь Вітовт, а у 1672 році, завдяки великій чисельності війська, містом заволоділи турки. Дух штурму 1672-го року можна і сьогодні відчути у стінах цієї твердині. Щоб потрапити до Кам'янець-Подільського замку, треба пройти через Замковий міст. Цей міст є унікальною пам'яткою архітектури національного значення. Припускають, що він був побудований римським імператором Трояном під час походу на Дакію. Обов'язково підніміться на Денну вежу, звідки вам відкриється чудовий вид на місто та фортецю. Одинадцять могутніх веж утворюють замковий комплекс. Кожна з них має свою історію й цікаву назву. У підземеллях фортеці знаходяться експозиції, які відтворюють атмосферу тих часів. Ось найцікавіші та найвідоміші: Обов'язково відвідайте підземелля Комендантської башти. Тут ви побачите вояків загону Володиєвського. Папська башта названа так, тому що була збудована на кошти Папи Римського Юлія II. У 1812 році під час панування Російської імперії у ній облаштували в'язницю, у якій відбував своє покарання народний улюбленець – Устим Кармелюк. Він користувався великою популярністю серед жінок. І своєму порятунку завдячує саме їм. Кажуть, що жінки дарували йому хустинки, коли приходили до в'язниці провідати. З цих хустинок Устим зв'язав канат, по якому виліз з підземелля і втік. Чорна вежа є не менш цікавою для туристів. У ній знаходиться видовбана у скелі криниця. Тут ви побачите величезне старовинне дерев'яне колесо, що збереглось до наших днів. За допомогою нього піднімали воду з глибин колодязя для всього міста. У західному бастіоні вам відкриється панорама замку під час нападу турків 1672-го року. А у східному на вас чекає експозиція зброї тих часів на Поділлі. Кожен може постріляти з арбалета або луку та відчути себе середньовічним воїном. Також Кам'янець-Подільський замок «засвітився» у фільмах «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Тарас Бульба», «Балада про доблесного лицаря Айвенго».